цоб
ЦОБ, розм.
Уживається у знач. соб.
Аж ось здалі почулося: “Цоб! цоб! цоб!” – доносився скрип, гомін. Незабаром з улиці виткнулась одна паровиця волів, далі друга, третя, четверта (Панас Мирний);
– Цоб! цоб! Куди? Цоб! – завернула вола Олександра батогом (В. Логвиненко).
◇ (1) Ні цоб ні цабе́, зневажл. – нетямущий, обмежений.
Поставили нового начальника. Таке – ні цоб ні цабе (Сл. Ужченків).
Словник української мови (СУМ-20)