цокнути
ЦО́КНУТИ, ну, неш, док.
1. чим, об що, по чому і без дод. Однокр. до цо́кати¹.
Рип наближався до кухні... Цокнула клямка, двері розчинились, і в кухню уступив Довбня (Панас Мирний);
Ворота зачинилися; цокнули замки раз, у другий (Л. Яновська);
Зупинка. Цокнули залізні дверцята, відчинились (О. Донченко);
По сходах швидко дріботів юнга, спускаючись з ключем. Чути, як цокнуло кільце на ключі – капітан узяв ключа з руки юнги... (Іван Ле);
Шовкун підійшов упритул, опік жарким диханням і взяв Хому за барки .. Він сильно труснув, аж зуби в Хоми цокнули (Я. Гримайло);
Тихо, сумно, сонно... Хіба жандар, цокнувши острогами, порушить оту сонну тишу або замутить ті лопотання перегортуваних листочків (Панас Мирний);
Ряженко увійшов, вклонився, цокнув по-військовому каблуками, став коло порога (І. Микитенко);
Силантьєв двома пучками діткнувся до паперу. Кнопка легенько цокнула об підлогу. Об'ява одним ріжком хитнулася вниз (О. Донченко);
Од злості в старшини аж руки затряслися. Помалу розмахавши за кінець люльку, немовби заміряючись забивати цвяшок у стіну, Василь Миронович виважився й цокнув головкою люльки писаря по лобі (С. Васильченко);
Шампанське у Валетових руках стрельнуло, дзвінко цокнуло корком у стіну (П. Дорошко);
Воли дзвінко цокнули рогами., за колесами закрутився кудлатий пил (М. Стельмах);
Бичковський підняв стакан до Марти Кирилівни. Вона підняла і свій стакан і цокнула ним об стакан Бичковського (І. Нечуй-Левицький);
Цокнувши чаркою простягнені нетерплячими рухами чарки Вакула й Карпа, поставив [Орест] її край своєї тарілки (Олесь Досвітній).
2. кого, що і без прям. дод., розм. Ударити чим-небудь когось; убити.
[Масляк:] Хтось біжить. [Молибога:] Сюди біжить! [Масляк:] Я його зараз цокну (І. Микитенко);
Вася вивернувся: поцілив [вовка], мовляв, в око стрілою та двічі сокирою по голові і цокнув (О. Ковінька).
Словник української мови (СУМ-20)