чубуча
ЧУБУЧА́, а́ти, ор. а́м, мн. а́та, с., пестл.
Те саме, що чубу́к¹ 2.
Сапери пройшли, за ними трактор з плантажним плугом тягне борозну; вивалює глибоку, як траншею, за ним другий – вкидає добрива, а далі вже ті, що з чубуками в руках, дівчата та молодці, що мають посадити по сто тисяч чубучат на один гектар! (О. Гончар);
Але всі як матері, жодна не забуде, що, влаштувавши в землі того маленького, треба його ще й “з головою закрити”, щоб зовсім не видно було чубучати, його верхнього вічка, бо спекою запече або засіче піском (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)