чужинський
ЧУЖИ́НСЬКИЙ, а, е.
1. Прикм. до чужи́нець.
І слава інша... Що могло ждати запорожців після 1768-го, коли товариство не тільки не підтримало збройної боротьби за з'єднання усього краю, коли колії самотужки увільнили свій край, правда, захлинувшись від чужинської крові, яку пролили, до того ж не знаючи дороги уперед... (Г. Колісник);
Козак вимощував долину Чужинським трупом, як умів, Як вчився в Січі і в братів На славнім Доні у поході (М. Стельмах).
2. Те саме, що чужи́й 4.
Ні, не палати, не пальми і злото Бачила Леся [Українка] в чужинському краї, – Бідних, що гинуть від гніту роботи, Дим, що їм небо ясне застилає (Л. Забашта);
І побачив я ворога в люті, Що терзав рідну землю мою. Задушити б його, розіпнути І розкидать в чужинськім краю (М. Гірник);
Я не знаю, чи пройшов лейтенант Сташко до кінця важку дорогу війни, чи впав, підкошений чужинською кулею (з газ.);
Господиня не знала, що подумати про цю файну, але чужинську їй панночку, котра з цікавістю розглядала її (Д. Бедзик).
Словник української мови (СУМ-20)