чуріти

ЧУРІ́ТИ, ри́ть, недок., діал.

Дзюрити, литися.

– Я кинув геть топорець [топірець], обілляв безтямну водою, спинив кров, що чуріла з її рани (І. Франко);

Проколов десь ногу в дірявім постолі, кров чуріла (Г. Хоткевич);

Коровиця жує [сіно], а молоко чурить до дійниці білими струйками [струмками] (А. Крушельницький);

// безос.

Чуріло на оструб (Сл. Б. Грінченка).

Значення в інших словниках

1. чуріти — чурі́ти дієслово недоконаного виду дзюрити діал.  Орфографічний словник української мови
2. чуріти — -рить, діал. Дзюрити. || безос.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. чуріти — ЛИ́ТИСЯ (про будь-яку рідину), ЛЛЯ́ТИСЯ рідше, ТЕКТИ́, ЛИ́ТИ, БІ́ГТИ, ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, ТОЧИ́ТИСЯ, РИ́НУТИ підсил., ЦІДИ́ТИ підсил., ЮШИ́ТИ підсил., СИ́ПАТИСЯ розм., ХЛЮЩА́ТИ розм., ЦІ́ВКОЮ БИ́ТИ підсил. розм., ТОКУВА́ТИ розм.  Словник синонімів української мови
4. чуріти — ЧУРІ́ТИ, ри́ть, діал. Дзюрити. — Я кинув геть топорець [топірець], обілляв безтямну водою, спинив кров, що чуріла з її рани (Фр., IV, 1950, 393); Проколов десь ногу в дірявім постолі, кров чуріла (Хотк.  Словник української мови в 11 томах
5. чуріти — Чуріти, -рю, -риш гл. = дзюрити. Чуріло на оструб. Шух. І. 91.  Словник української мови Грінченка