шваркіт
ШВА́РКІТ, коту, ч., розм.
1. Швидка й нерозбірлива мова.
Цілими купами йшли цигани, з голосним реготом та шваркотом окружаючи невеличкі однокінки (І. Франко).
2. Уривчастий шум, шелест.
Вилася Тисьмениця, блискотячи, мов золота змія, і шваркотіла в віддаленню по камінню, та так, що той шваркіт доходив до слуху, як тихий, мелодійний гомін (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)