швиргати
ШВИРГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., кого, що і без прям. дод., розм.
1. Різко, з силою кидати кого-, що-небудь; шпурляти.
Олекса поліз у кут і почав швиргати звідти тріски, суччя, дрова (Г. Хоткевич);
– Що-о? – кричить Прокіп і зозла швиргає макогін у кочерги, так що вони торохтять там, як кості мерців (Григорій Тютюнник).
2. перен. Швидко, мимохідь, недбало казати, висловлювати щось; кидати.
Словник української мови (СУМ-20)