шина
ШИ́НА, и, ж.
1. Металевий обруч, який насаджують на обід колеса для збільшення його міцності, зменшення зносу і т. ін.
Гора була така, що з неї спускалися цілий день. Гальмувати доводилось по двоє коліс, і залізні шини розпікались на камені, як у горні (О. Гончар);
Шину накладають на колесо в розігрітому стані; охолонувши, вона з великою силою стискує колесо (з навч. літ.).
2. Гумовий суцільний обруч або оболонка з прогумованої тканини з гумовою камерою або безкамерна із стисненим повітрям всередині (прикріплюють на обід колеса для збільшення амортизації і поліпшення рухомості, зчеплення з дорогою).
Крім автомобілів, шини потрібні тракторам, літакам, мотоциклам і велосипедам (з газ.);
Рівно працювали мотори тягачів на шосе. Важкі гармати безшумно котились на гумових шинах – тільки шкварчала грязь під колесами (А. Головко);
Підбігають з тихим шелестом шин тролейбуси (Є. Кротевич);
М'яко погойдуючись на товстенних шинах, літак уже їхав просто до Ярини (В. Собко).
3. мед. Пристрій для накладання пов'язки, за допомогою якої забезпечують нерухомість ушкодженої частини тіла.
Павло з фельдшерами й санітарами зупиняли кров, робили перші перев'язки, накладали на руки й ноги дротяні шини (В. Кучер);
При переломах [плеча] без зміщення уламків накладають гіпсову пов'язку, .. при зміщенні краще застосовувати прямокутну шину (з наук. літ.).
4. Частина електророзподільного пристрою – металева смуга або товстий провід.
Мідь застосовують для виготовлення електропроводів, шин та інших деталей електроапаратури (з навч. літ.).
5. діал. Рейка (у 1 знач.).
Гордо та пишно сунулася “Черепаха” [локомотив] по шинах (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)