шифр
ШИФР, у, ч.
1. Сукупність умовних знаків (цифр, літер і т. ін.), певні комбінації яких використовують у таємному листуванні й читають за допомогою ключа (у 3 знач.).
[В і р а:] Майже цілу ніч я сиділа над цими паперами, не розуміючи, що там написано. Чому він писав англійською мовою? А місцями навіть шифром? (І. Кочерга);
Він прочитав записку тільки за допомогою шифру, бо записка була зашифрована (Л. Смілянський);
Лунали тут [на судні] суворі команди, накази, радіопозивні, номери, шифри – все службове, суворе, владне (О. Гончар);
// розм. Умовне позначення, заміна чого-небудь чимсь іншим.
– У мене з Перегудою є свій шифр. Його завів сам Перегуда ще тоді, як головою був (В. Кучер).
2. Код, застосовуваний при механізованій обробці даних на лічильно-перфораційних та електронно-обчислювальних машинах.
3. Умовне позначення на книжках, рукописах і т. ін., що вказує на їхні місця в бібліотеках, сховищах;
// Умовне позначення якоїсь таємної праці, таємного документа тощо.
4. заст. Вензель.
Словник української мови (СУМ-20)