шкелет
ШКЕЛЕ́Т, а, ч., діал.
Скелет.
– Де в тебе серце. Федоре? Хлопець ще як шкелет он увесь, а ти вже йому клопоту шукаєш (О. Гончар);
* У порівн. На полу, на рядні лежить старенька, худа-худа, як шкелет (Г. Квітка-Основ'яненко);
// перен. Виснажена, худа людина.
“Крохобори” впіймали якогось шкелета, товкли його в голову, в сухі ребра, в спину (Ю. Збанацький).
Словник української мови (СУМ-20)