шпаруни
ШПАРУНИ́, у́н, мн. (одн. шпару́на, и, ж.).
Шматки глини, якими заповнені щілини й заглиблення в стінах і на стелі будівлі; штукатурка.
Учитель власноручно порався коло пообпадалих шпарун на стінах та на грубі і, закотивши рукава за лікті, щиро примазував рудою й білою глиною (Б. Грінченко);
– Стріху треба було полагодити, бо уже холодним дихає з півночі, незабаром і сніг випаде. А задощить, так шпаруни повимиває, доведеться тобі знову хату чепурити (П. Кочура);
Ревище стояло в волості, бряжчали вікна, лущились шпаруни... (К. Гордієнко);
Коли Осадчий, слабо захищаючись від Харитини, дописав папірця, дівчина схопила його і, не попрощавшись, вискочила, грюкнувши дверима так, що посипалася шпаруна (М. Чабанівський);
* У порівн. Коли було Тихон .. скаже: “Позаростають же й вони недоброю славою, пообсипається і усе їх господарство, як і шпаруни коло хати”. Гляди, так якраз і є (Г. Квітка-Основ'яненко).
Словник української мови (СУМ-20)