штурхнути
ШТУРХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., кого, чим і без дод., розм.
Однокр. до шту́рха́ти.
Парубки не слухають його та товпляться в хату, а тут на той галас де не взялись наймит із наймичкою, убігли в хату, за рогач та макогін, як штурхнуть одного, другого – так вони, й угамувались (О. Стороженко);
Не хотячи, штурхнув я одного лейтенанта, що враз із нами тиснувся до води (О. Кобилянська);
Горпина з серця .. дітей її, то одного, то другого, то скубне, то щипне, то штурхне (Грицько Григоренко);
– Ґав не лови! – раптом штурхнув Гаврилко під бік Дмитрика (М. Коцюбинський);
Я спочатку думав, що вона глумиться з мене, і вже хотів був сказати їй що-небудь образливе, а то й штурхнути в спину (Л. Смілянський);
Аніфат, підбурений Юрком, штурхнув Франку в груди так, що вона впала і впустила з рук карнавку (С. Чорнобривець);
Не встигли повозки од'їхати од порога, як у двір улетів здоровий старий фаетон і з розгону трохи не штурхнув дишлем у передню повозку (І. Нечуй-Левицький);
Прийшов старий, глянув на роботу, штурхнув палицею між рядками. – Запиши їй один злот, – сказав і пішов геть (Я. Качура);
* Образно. За вечором тихо ніч підкрадається... Підкрадається, штурхне вечір голубий у море смарагдове (Остап Вишня);
* У порівн. Безшумно паде в м'який мох ящірочка і довго стоїть, задерши голівку, – дивиться на тебе. А потім мов що штурхне її у бік, – кинеться вниз і щезне десь поміж галузочками (Г. Хоткевич).
Словник української мови (СУМ-20)