щупак
ЩУПА́К, а́, ч.
Самець щуки; щука.
І щупаки плили у прибережні води Вслід за самицями, як завжди, рік у рік... (М. Рильський);
– Сидимо ми біля млина, бідкаємось. Як ось хлопчики, що там купалися, витягли з-під млинового колеса щупака (З. Тулуб);
Данило випрохав кінського волосу у жокеїв на іподромі, і Тося сплела йому таку волосінь на щупака, що й в батька її, Максима, не було (Ю. Смолич);
В печі на великих сковородах смажилися карасі в сметані, ковбаси з риби, крученики з щупака і в'юни до хріну (П. Панч).
◇ (1) Як щупа́к на сковорі́дці, з дієсл. – дуже сильно, надзвичайно.
Мав неспокійний сон. Хропів, харчав, аж мала дитина збудилася, а над ранок став через сон кричати, кидав собою як щупак на сковорідці (Б. Лепкий).
Словник української мови (СУМ-20)