юність
Ю́НІСТЬ, ю́ності, ж.
1. Період життя людини до зрілості, коли відбувається нагромадження й розвиток життєвих сил організму; молодість.
Невже і в її маленьке серце постукалось кохання? Чи вона тільки дихає чарами любові, ще не знаючи її, як це буває на порозі юності? (М. Стельмах);
З батьківською ніжністю дивився капітан Дорошенко на хлопця .. У ньому, притихлому й трохи соромливому, впізнає капітан свою давню юність (О. Гончар);
* У порівн. Над книгами його [М. Горького] ти нахилися знов, Життя його згадай, як юність, неповторне (М. Рильський);
// перен. Рання пора, новизна чого-небудь.
До Маріуполя я потрапив випадково, шукаючи притулок, де б у затишку закінчити роботу над новою книгою. То було давно – на світанку літературної юності (Ю. Смолич).
2. Властивість за знач. ю́ний.
Вона вродлива. Її воскове прозоро-рожеве обличчя пашить юністю (Олесь Досвітній);
В серцях палає юності вогонь (Л. Дмитерко).
3. збірн. Те саме, що юна́цтво 2.
(1) В ю́ності – в молоді роки.
Несміливий хлопчисько, який соромився навіть свого надмірного росту і тому в юності трохи сутулився, перетворився у гладкого рожевощокого мужчину з статечним голосом і поважною ходою (Ірина Вільде).
Словник української мови (СУМ-20)