юрисдикція
ЮРИСДИ́КЦІЯ, ї, ж.
1. Право чинити суд, розглядати і розв'язувати правові питання.
Цим колоністам надавали самоуправу у формі т. зв. німецького або Магдебурзького права. Суть Магдебурзького права полягала в увільненні міського населення від юрисдикції урядовоїх адміністрації й наданні місту самоуправи на корпоративній основі (з наук. літ.).
2. Сфера, на яку поширюється таке право.
Безпосередній юрисдикції київського князя підлягали князівські дружинники, челядь, залежне селянство, вища адміністрація (з наук. літ.);
Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (Конституція України).
Словник української мови (СУМ-20)