являтися
ЯВЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ЯВИ́ТИСЯ, явлю́ся, я́вишся; мн. я́вляться; док.
1. Те саме, що з'явля́тися.
Пані .. лежить недужа і до гостей не являлась (І. Франко);
Всі Тимкові товариші були на роботі, так що до нього ніхто не приходив. Один Павло являвся кожного вечора (Григорій Тютюнник);
Доки він порався біля човна, явилось ще троє несподіваних пасажирів (О. Гончар);
Аж ось на другий день явився у село і Денис (Г. Квітка-Основ'яненко);
Сніг лежав на дахах, на гіллях дерев, на огорожах. Чистою, незайманою явилась природа перед людьми (А. Хижняк);
Кривавий місяць вирина за гаєм, На хвильку поза срібну хмарку щез І знов явився (І. Франко);
День за днем ішов він. А вид чудовий райських стін усе Йому являвся хоч на хвилю-другу (І. Франко);
Рівенко пішов додому, але з кождим кроком, чим ближче було до хати, веселість щезала з його обличчя і замість неї являлася якась журба (Г. Хоткевич);
Вже й хлопчик в неї явився... (Г. Квітка-Основ'яненко).
2. тільки 3 ос., рідко. Уживається як зв'язка в складеному присудку.
Франко явився новатором у галицькій літературі (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)