якось
Я́КОСЬ, присл. неознач.
Уживається при вираженні непевності, невизначеності способу дії; якимсь чином, не ясно як, як саме.
Хома балакав із сватом та все якось чудно та неспокійно поглядав на стару (М. Коцюбинський);
Він зрозумів, що велике й чисте кохання палає в серці молодого табунника і треба б якось допомогти йому добитися свого щастя (З. Тулуб);
– Може, якось викрутимось, бо я дивитись не можу, як ти караєшся з оцим лісом (М. Стельмах);
// Те саме, що чому́сь.
Любий дядьку! Справді мені якось аж дивно, що я ніяк не можу з Вами побачитись (Леся Українка);
Якось не тішили моє око ані розлогі, яро-зелені, порізані блакитними озерцями та гирлами плавні, що розляглися за річкою в Румунії, ані жовті, залиті хвилею виноградників по підгір'ю шпилясті гори, що тиснуться понад Прутом з сього боку... (М. Коцюбинський);
Якось йому не щастилося (І. Франко);
[Андрій:] Ви все якось уникаєте розмовляти про те, що мене найбільш хвилює! (З. Мороз);
// Ненароком, випадково, мимохіть.
Приходить жінка получати гроші на дітей..; казначей якось їй і видав замість 6 та 12 карбованців (Панас Мирний);
Старшокласники, хлопці й дівчата, розбрелись, позникали в зелених виноградних хащах. І, звісно, це ж була чистісінька випадковість, що Тоня з Віталиком женуть один рядок, дівчина сама якось опинилася в цьому рядку в останню мить (О. Гончар).
Я́КО́СЬ, присл. часу.
Одного разу.
З нудьги із двору погуляти Якось, задумавшись, пішла [генеральша], Та аж за царину зайшла (Т. Шевченко);
Якось раз над містечком стояла тиха, місячна, літня ніч. Високо, трохи не серед неба, стояв місяць, ясний, блискучий, повний (І. Нечуй-Левицький);
А якось, коли розмови ущухли, Шевченко заспівав пісню (З. Тулуб).
Словник української мови (СУМ-20)