ялозити
ЯЛО́ЗИТИ, о́жу, о́зиш, недок., кого, що і без прям. дод. розм.
1. Змащувати або забруднювати щось чим-небудь жирним.
Із ріпи підставляли [жінки] зуби, Ялозили все смальцем губи, Щоб підвести на гріх людей (І. Котляревський);
Дарма було очам бігати: гарні просторі сіни [школи] з чистими білими стінами, знизу пофарбованими начорно, щоб діти не ялозили, .. мотузяні матки до витирання ніг та густі-часті вішалки для одежі, – ні за що було зачепитись начальницькому окові (Дніпрова Чайка);
// Змочувати, зволожувати слиною; слинити.
Він посидів коло столу, торгаючи борідку, то смикав її, то брав у рот і ялозив, ніби намагався щось висмоктати з неї (Г. Коцюба);
// Совати, терти чим-небудь по чомусь.
[Гаврило:] По губах неначе хтось смичком ялозить... (Грає на губах) (М. Кропивницький);
– Тобі не обридло сто разів на одному місці пузом по скелі ялозити? (В. Собко).
2. перен. Дуже довго поратися з чим-небудь, обговорювати щось, зволікати з чимсь; возитися.
– Мій чоловік, – почала вона ялозити стару історію, – такий вже був обережний, що й на холодне дмухав (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека).
Словник української мови (СУМ-20)