горіти —
(дія вогню)(сильно з яскравим полум'ям) палати, палахкотіти, поет, пломеніти, (здалека) паленіти, (без полум'я) жевріти, ятритися, (з великою кількістю диму) диміти, (кінчаючись) дотлівати; (при хворобі, мати температуру) пашіти, паленіти.
Словник синонімів Полюги
горіти —
горі́ти дієслово недоконаного виду
Орфографічний словник української мови
горіти —
-рю, -риш, недок. 1》 Піддаватися дії вогню, знищуватися вогнем, гинути у вогні. 2》 Давати або випромінювати світло; світитися. 3》 перен. Бути в жару, відчувати жар (перев. від хвороби). 4》 перен. Червоніти від припливу крові; ставати гарячим.
Великий тлумачний словник сучасної мови
горіти —
ГОРІ́ТИ, рю́, ри́ш, недок. 1. Піддаватися дії вогню; знищуватися вогнем, гинути у вогні. Без підпалу і дрова не горять (прислів'я); Інтендант .. мовчки показував на Дунай, де горіли плавні (В.
Словник української мови у 20 томах
горіти —
горі́ти : ◊ ко́ршма гори́ть → коршма
Лексикон львівський: поважно і на жарт
горіти —
Воліє згоріти, як має зогнити. Докір. Горить від припадку, а гниє з недбальства. Гори, гори, то на пироги. Пильнуй діло, тобі користь з того буде. Де горить, там і дим іде. Де твориться лихо, там його наслідки видні. Коли горить віха, то вже не потіха.
Приповідки або українсько-народня філософія
горіти —
(аж) гори́ть (кипи́ть) у рука́х (під рука́ми) у кого, у чиїх, під чиїми, перев. зі сл. робо́та, ді́ло і т. ін. Виконується, здійснюється і т. ін. швидко й успішно. Тепер усе горіло в його руках.
Фразеологічний словник української мови
горіти —
БЛИЩА́ТИ чим і без додатка (про очі, погляд — світитися внутрішнім світлом під впливом сильного почуття), БЛИСТІ́ТИ рідко, ГОРІ́ТИ підсил., ПАЛА́ТИ підсил., ПАЛАХКОТІ́ТИ (ПАЛАХКОТА́ТИ) підсил.; СВІТИ́ТИСЯ підсил., СВІТИ́ТИ підсил., СЯ́ЯТИ підсил.
Словник синонімів української мови
горіти —
ГОРІ́ТИ, рю́, ри́ш, недок. 1. Піддаватися дії вогню, знищуватися вогнем, гинути у вогні. Здалося Кавунові, що горить його двір, палає його клуня (Н.-Лев., II, 1956, 212); Інтендант..
Словник української мови в 11 томах
горіти —
Горіти, -рю, -риш гл. 1) Горѣть. Коли Бог не годить, то й огонь не горить. Ном. № 14. Без підпалу й дрова не горять. Ном. № 3298. горить, як сліпий дивиться, — совсѣмъ не горитъ. Ном. № 7566. як мокре горить. Плохо, вяло идетъ работа., дѣло. Ном. № 10909.
Словник української мови Грінченка