зима —
-и, ж. 1》 Найхолодніша пора року між осінню і весною. 2》 розм., рідко. Навчальний рік.
Великий тлумачний словник сучасної мови
зима —
Біла зима, а чорне сіно їсть. У зимі їсть худоба і лихе сіно. Добре сіно повинно бути зелене. В зимі сонце, як мачуха, світить та не гріє. Мачуха перед людьми удає доброї, та на ділі не є такою. І в зимі сонце, хоч світить та не може огріти землі.
Приповідки або українсько-народня філософія
зима —
Пропасниця, лихоманка
Словник застарілих та маловживаних слів
зима —
(і) льо́ду (кри́ги) се́ред (посере́д) зими́ не ви́просиш у кого, зневажл. Хто-небудь дуже скупий. — Ніно Митрівно, та в них льоду серед зими не випросиш! (А. Головко); — Подивіться, люди, на нього.
Фразеологічний словник української мови
зима —
ЗИМА́, и́, ж. 1. Найхолодніша пора року між осінню і весною. Лиха зима сховається, А сонечко прогляне (Гл., Вибр., 1951, 231); Минула осінь. Зима в нас того року стала зразу, рівна, сніжна (Коцюб., І, 1955, 303); *Образно.
Словник української мови в 11 томах
зима —
Зима и пр. = зіма и пр. --------------- Зіма и зима, -ми ж. 1) Зима. Зімо, зімонько, зімо лютая, ой прошу тебе, не морозь ти мене. Чуб. V. 874. — впала. Аж гульк — зіма впала. Шевч. 81. 2) Лихорадка. зима б'є (кого́). Пароксизмъ лихорадки (у кого). Вх. Уг. 241. ум. зімонька.
Словник української мови Грінченка