значок —
значо́к іменник чоловічого роду
Орфографічний словник української мови
значок —
-чка, ч. 1》 Невеличка, перев. металева пластинка прямокутної, округлої і т. ін. форми з певними зображеннями, якою нагороджують кого-небудь за заслуги або яку носять на знак солідарності з ким-, чим-небудь...
Великий тлумачний словник сучасної мови
значок —
зна́чок марка (ст): – О-о, кляйстер. Хе-хе, кляйстер! А навіщо тобі кляйстер? – Значки клеїти, – відповів я, не заїкнувшись (Керницький)
Лексикон львівський: поважно і на жарт
значок —
У козацькій Україні невел., здебільшого трикутний, одноколірний прапорець, що прикріплювався до списів; виконував функцію малого полкового прапора, слугував знаком розрізнення в козацькому війську.
Універсальний словник-енциклопедія
значок —
ЗНАЧО́К, чка́, ч. 1. Невеличка, перев. металева пластинка прямокутної, округлої і т. ін. форми з певними зображеннями, якою нагороджують кого-небудь за заслуги або яку носять на знак солідарності з ким-, чим-небудь...
Словник української мови в 11 томах
значок —
Значо́к, -чка м. Значокъ. Веліли вони тобі сії значки до рук приймати, а мені листи королевські оддати. Дума.
Словник української мови Грінченка