ворог —
[ворог] -га, м. (на) -гов'і/-гу, кл. -рожеи, мн. -ги, -роуг'іў два ворогие
Орфоепічний словник української мови
ворог —
-а, ч. 1》 Той, хто перебуває в стані ворожнечі, боротьби з ким-небудь; недруг, супротивник. || чого. Принциповий противник чого-небудь. 2》 також збірн. Супротивник на війні, у воєнних діях. 3》 перен. Шкідник сільськогосподарських рослин, лісу і т. ін.
Великий тлумачний словник сучасної мови
ворог —
ВО́РОГ, а, ч. 1. Той, хто перебуває в стані ворожнечі, боротьби з ким-небудь; недруг, супротивник. Стали вони тяжкими ворогами. Кожен кожному робив перешкоди, кожен кожного судив між людьми (Панас Мирний); Хлопець не мав ніяких ворогів...
Словник української мови у 20 томах
ворог —
Без ворогів у світі не проживеш. Життя, це боротьба за існування, а в боротьбі мусять бути вороги. Бодай мої вороги виздихали до ноги. Прокляття. Щоб вороги вимерли до останнього потомка. Борони мене, Боже, від приятеля, бо з ворогом я собі дам раду.
Приповідки або українсько-народня філософія
ворог —
не взяв во́рог (враг) кого, жарт. Уживається для вираження захоплення, здивування з якого-небудь приводу або незадоволення кимсь, чимсь. — Там у Петра Лукина нова наймичка та ще, не взяв її ворог, крижаста така...
Фразеологічний словник української мови
ворог —
ВО́РОГ (той, хто перебуває в стані ворожнечі з ким-небудь, негативно ставиться до когось, чогось, протидіє чим-небудь), НЕ́ДРУГ, СУПРОТИ́ВНИК, ПРОТИ́ВНИК, НЕДОБРОЗИ́ЧЛИВЕЦЬ, НЕНАВИ́СНИК, НЕПРИ́ЯТЕЛЬ розм., ВОРІЖЕ́НЬКИ мн., фольк., ВРАГ заст., поет.
Словник синонімів української мови
ворог —
ВО́РОГ, а, ч. 1. Той, хто перебуває в стані ворожнечі, боротьби з ким-небудь; недруг, супротивник. Стали вони тяжкими ворогами. Кожен кожному робив перешкоди, кожен кожного судив між людьми (Мирний, II, 1954, 118); [Ярчук...
Словник української мови в 11 томах