глуз —
глуз – глузд Глуз (у), мн. глузи,-ів, розмовне. – насміхання, глузування з когось, чогось. На глузи брати (підіймати). “ – Добре, що я не вів машину, – ніби сам собі зауважує Михайло, – до нового б року вистачило глузів” (Юрій Яновський).
«Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
глуз —
ГЛУЗ – ГЛУЗД Глуз, -у, мн. -и, -ів, розм. Глузування з когось, чогось: на глузи брати (підіймати). [Петро:] Се справді доля глузує: більшого глуму, гіршого глузу не пригадати!..
Літературне слововживання
глуз —
див. глузи.
Великий тлумачний словник сучасної мови
глуз —
ГЛУЗ див. глу́зи.
Словник української мови у 20 томах
глуз —
бра́ти (підніма́ти) / взя́ти (підня́ти) на глум (на глу́зи, на сміх) кого, що і без додатка. Насміхатися, кепкувати з кого-, чого-небудь. Язикатий подоляк вічно бере на глум Гришині романи з вертихвістками (О. Гончар); (Гаптін:) І чого ти така, Ярино?..
Фразеологічний словник української мови