жалувати —
Жа́лувати. Шкодувати. Се одна річ в життє, от тота музика, за котрою буду жалувати. Доки життя мого, — що мене не давали вчити родичі (Коб., Слова..., 262); Страх жалую, що не осталася я ще два дні довше з Вами (Коб., Листи, 180, 600) // пол.
Українська літературна мова на Буковині
жалувати —
(кого) жаліти, жалкувати за, співчувати кому; (коня) шкодувати; (виявляти турботу) панькати, дбати за, піклуватися про, мати зглядь до; (з ч. не) не берегти, не щадити; (чим) наділяти, нагороджувати, дарувати що; пор. УБОЛІВАТИ.
Словник синонімів Караванського
жалувати —
-ую, -уєш, недок. 1》 перех. і без додатка, розм. Виявляти прихильність, ласку, любов. || Виявляти увагу. 2》 перех. Берегти, оберігати кого-, що-небудь; жаліти (у 3 знач.). || Неохоче витрачати що-небудь; шкодувати. 3》 неперех.
Великий тлумачний словник сучасної мови
жалувати —
1. (титул) надавати, надати, понадавати, нагороджувати, нагородити, понагороджувати, обдаровувати, обдарувати, пообдаровувати 2. це див. жаліти
Словник чужослів Павло Штепа
жалувати —
жа́лувати шкодувати (ст): Тільки одну доньку маю. Це для неї буду жалувати? (Шухевич); Маринка здвигнула раменами і сказала: “Як собі хочеш, щоб тільки не жалував потім” (Тарнавський З.) ◊ не жа́лувати поту → піт
Лексикон львівський: поважно і на жарт
жалувати —
БЕРЕГТИ́ (ощадливо витрачати або використовувати), ЗБЕРІГА́ТИ, ВІДКЛАДА́ТИ, ПРИБЕРІГА́ТИ, ПРИТРИ́МУВАТИ, ПРИДЕ́РЖУВАТИ (залишати про запас); ШКОДУВА́ТИ, ЖАЛІ́ТИ, ЖАЛКУВА́ТИ розм., ЖА́ЛУВАТИ розм., рідше (неохоче, скупо витрачати що-небудь). — Док.
Словник синонімів української мови
жалувати —
Жа́лувати, -лую, -луєш
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
жалувати —
ЖА́ЛУВАТИ, ую, уєш, недок. 1. перех. і без додатка, розм. Виявляти прихильність, ласку, любов. Хоч був тато грізний, а проте дуже нас жалував (Вовчок, І, 1955, 57); Дуже досадно було бабі з дочкою дивитись на неї [дідову дочку], що дід її жалує (Ів., Укр.
Словник української мови в 11 томах
жалувати —
Жалувати, -лую, -єш гл. 1) Жалѣть, сожалѣть о комъ, чемъ. А мати і спиняє, й жалує спиняти сина. Левиц. І. 64. Ой поїхав мій миленький за буковиною, — ой чую ж я через люде — жалує за мною. Чуб. V. 383. 2) Жалѣть кого, состраданіе къ кому чувствовать.
Словник української мови Грінченка