пан —
I добродій (звертання), паненя, панич, паній, панок, панюга, паня, панятко, підпанок, полупанок, товариш (звертання) II див. багатий
Словник синонімів Вусика
пан —
I -а, ч. У давньогрецькій міфології – бог лісів; пізніше – покровитель пастухів, мисливців, рибалок, бджолярів; у римській міфології – Фавн. II -а, ч. 1》 Поміщик у старих Польщі, Литві, дореволюційних Україні та Білорусі. || перен., ірон., зневажл.
Великий тлумачний словник сучасної мови
пан —
ПАН, а, ч. 1. іст. Поміщик у старій Польщі, Литві, Україні і Білорусії. Пани не знали, що з землею робити, як і кому її збути (Панас Мирний); Проти поїзда їхав другий такий самий довгий поїзд: то їхали польські пани-дідичі гуляти з нудьги так само...
Словник української мови у 20 томах
пан —
пан 1. інтелігентний, поважний чоловік (м, ср, ст)||панисько, паняґа 2. багатий чоловік; магнат (ст)||панисько, паняґа 3. мужчина (м, ср, ст) ◊ з гонором пан про гордовитого чоловіка...
Лексикон львівський: поважно і на жарт
пан —
Або пан, або пропав. Або забогатію, або утрачу усе. Біда з панами, ми до коршми, а вонн за нами. Глум із збіднілих панів. Ідуть слідом за нами. Великий мені пан, з чого сорочка, з того й жупан. Бідний, а гордиться, що багач.
Приповідки або українсько-народня філософія
пан —
Бог; іноді панбіг
Словник застарілих та маловживаних слів
пан —
(грец. Πάν) у давньогрецькій міфології бог лісів, пізніше – покровитель пастухів, мисливців, рибалок, бджолярів. Був нібито лагідної вдачі, але коли гнівався, наганяв на людей жах (звідси вирази – паніка, панічний жах).
Словник іншомовних слів Мельничука
пан —
(або́ (чи, хоч)) пан або́ (чи, хоч) пропа́в. Ризикуючи, домогтися усього бажаного або все втратити. Било козацтво в ту війну на те, що або пан, або пропав, то не кожен писався власним прізвищем (П.
Фразеологічний словник української мови
пан —
БІЛОРУ́ЧКА розм. (той або та, хто цурається важкої чи брудної роботи, а також не призвичаєний до важкої, серйозної праці взагалі); ПАН ірон., ПАНИ́Ч ірон. (про чоловіка, хлопця); ПА́НІ ірон., ПА́НЯ заст., ПА́ННА ірон., ПАНЯ́НКА ірон.
Словник синонімів української мови
пан —
ПАН, а, ч. 1. Поміщик у старій Польщі, Литві, дореволюційній Україні і Білорусії. Пани не знали, що з землею робити, як і кому її збути (Мирний, IV, 1955, 240); Проти поїзда їхав другий такий самий довгий поїзд...
Словник української мови в 11 томах
пан —
Пан, -на м. 1) Господинъ, баринъ, помѣщикъ. Коли б пан до плуга взявся, то б і світа одцурався. Ном. Пани б'ються, а в мужиків чуби тріщать. Ном. Употребляется какъ титулъ при обращеніи къ кому либо.
Словник української мови Грінченка