роптати —
РОПТА́ТИ, ропщу́, ро́пщеш, діал. ропчу́, ро́пчеш, недок., розм., рідко. 1. Те саме, що ре́мствувати. [Другий монах:] Ти не ропщи. Не можна, то й не можна (Л. Костенко); Та ми не ропчем, Доріг нема, стежки, дасть біг, протопчем (І. Франко).
Словник української мови у 20 томах
роптати —
РОПТА́ТИ, ропчу́, ро́пчеш, недок., розм., рідко. 1. Те саме, що ре́мствувати. Та ми не ропчем, Доріг нема, стежки, дасть біг, протопчем (Фр., XI, 1952, 138). 2. Те саме, що дзюрча́ти 1. Вечір тихий; сонечко за гору пада, блищить вода червоно і тихо леліє — не ропче (Вовчок, І, 1955, 181).
Словник української мови в 11 томах
роптати —
Роптати, -пчу, -чеш гл. 1) Говорить всѣмъ сразу, говорить сразу такъ, что разговоръ сливается въ одинъ гулъ, ропотъ; бормотать. Чи чуєш, доню, що люде ропчуть, як твою славоньку під ноги топчуть? н. п. 2) О водѣ: сильно журчать. Вода.... тихо леліє, не ропче. МВ. ІІ. 75.
Словник української мови Грінченка