удовольняти —
УДОВОЛЬНЯ́ТИ (ВДОВОЛЬНЯ́ТИ) і заст. УДОВОЛЯ́ТИ (ВДОВОЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УДОВОЛЬНИ́ТИ (ВДОВОЛЬНИ́ТИ), ню́, ни́ш і заст. УДОВОЛИ́ТИ (ВДОВОЛИ́ТИ), лю́, ли́ш, док., кого, що. 1. Виконувати чиї-небудь вимоги, бажання, прохання і т. ін.; задовольняти.
Словник української мови у 20 томах
удовольняти —
(вдовольняти, удовільняти) і заст. удоволяти (вдоволяти), -яю, -яєш, недок., удовольнити (вдовольнити), -ню, -ниш і заст. удоволити (вдоволити), -лю, -лиш, док., перех. 1》 Виконувати чиї-небудь вимоги, бажання, прохання і т. ін.; задовольняти.
Великий тлумачний словник сучасної мови
удовольняти —
ЗАДОВОЛЬНЯ́ТИ (виконувати чиї-небудь вимоги, бажання, претензії і т. ін.), УДОВОЛЬНЯ́ТИ (ВДОВОЛЬНЯ́ТИ), УВО́ЛЮВАТИ (ВВО́ЛЮВАТИ), УВОЛЯ́ТИ (ВВОЛЯ́ТИ), УДОВОЛЯ́ТИ (ВДОВОЛЯ́ТИ) заст., УКОНТЕНТО́ВУВАТИ (ВКОНТЕНТО́ВУВАТИ) заст.
Словник синонімів української мови
удовольняти —
УДОВОЛЬНЯ́ТИ (ВДОВОЛЬНЯ́ТИ) і заст. УДОВОЛЯ́ТИ (ВДОВОЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УДОВОЛЬНИ́ТИ (ВДОВОЛЬНИ́ТИ), ню́, ни́ш і заст. УДОВОЛИ́ТИ (ВДОВОЛИ́ТИ), лю́, ли́ш, док., перех. 1. Виконувати чиї-небудь вимоги, бажання, прохання і т. ін.; задовольняти.
Словник української мови в 11 томах
удовольняти —
Удовольняти, -няю, -єш сов. в. удовольни́ти, -ню́, -ни́ш, гл. Удовлетворять, удовлетворить. Не вдовольнили (чимсь) Охрєма. Рудч. Ск. І. 75. Коло Дідони терся, м'явся, її щоб тільки вдовольнить. Котл. Ен. І. 23.
Словник української мови Грінченка