попустити

не попуска́ти / не попусти́ти свого́. Домагатися здійснення якогось задуму, рішення і т. ін.; не поступатися. Марко хоче грати молодого й Терешко хоче, той свого не попускає, і другий не попускає… (С. Васильченко); — А ви, пане, вважайте, аби-сте голос (при голосуванні) не вкрали, бо як кара, то кара, як кримінал, то кримінал, а я свого не попущу! (Л. Мартович).

попуска́ти / попусти́ти ві́жки (поводи́, узде́чку і т. ін.) кому і без додатка. 1. Послаблювати гніт, визискування когось, змінивши умови праці і т. ін. Піщанам спершу начебто й поводи попустили. Пан навіть на новім хазяйстві подарував на сім’ю по дню поля (Панас Мирний); — Не можна терпіти, щоб князь довше точив зуби на опришків, плював на їх вимоги попустити узду селянам (В. Гжицький). 2. Послаблювати вимоги до когось, нагляд за кимсь, керівництво ким-небудь. Мати все переказала синові й радила, щоб він таки держав Олесю в руках і не попускав віжок (І. Нечуй-Левицький); Передерій розгнівався: “Я,— каже,— начальник територіального виробничого управління. Я за весь район .. відповідаю. А ви раді, що вам віжки попустили” (І. Цюпа).

Значення в інших словниках

1. попустити — попусти́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. попустити — див. попускати I.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. попустити — ПОПУСТИ́ТИ див. попуска́ти¹.  Словник української мови у 20 томах
4. попустити — ВІДМОВЛЯ́ТИСЯ від чого (свідомо позбавляти себе чого-небудь; не погоджуватися брати, приймати щось), ВІДРІКА́ТИСЯ, ЗРІКА́ТИСЯ чого, ПОСТУПА́ТИСЯ кому чим, ПОПУСКА́ТИ чого, ВІДБРИ́КУВАТИСЯ ірон., ВІДКА́ЗУВАТИСЯ діал. — Док.  Словник синонімів української мови
5. попустити — ПОПУСТИ́ТИ див. попуска́ти¹.  Словник української мови в 11 томах
6. попустити — Попустити, -ся см. попускати, -ся.  Словник української мови Грінченка