юдин

ю́дине (іу́дине) пле́м’я (порі́ддя, корі́ння і т. ін.), зневажл., лайл. Зрадник. І все’дно (всеодно) іудиному корінню недовго звиватися (М. Стельмах).

Ю́дині (Іу́дині) срібняки́ (срі́бники). Винагорода за зраду. Вони не знають, в купюрах якої країни одержуватимуть надалі свої Іудині срібники (З газети); — Цьому нечестивцю і тридцять срібників не обтяжать ні кишені, ні совісті… (М. Стельмах); — Купили тебе не за тридцять срібників, а за булаву та клейноди (З. Тулуб).

Значення в інших словниках

1. юдин — див. іудин.  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. юдин — Ю́ДИН див. іу́дин.  Словник української мови у 20 томах
3. юдин — ю́дин прикметник  Орфографічний словник української мови
4. юдин — Ю́ДИН див. іу́дин. ◊ Ю́дине пле́м’я (порі́ддя і т. ін.) див. іу́дин; Ю́дині срібняки́ (срі́бники) див. срібня́к, срі́бник; Ю́дин поцілу́нок див. іу́дин.  Словник української мови в 11 томах
5. юдин — Юд, юда м. Рябина, Sorbus Aucuparia. Вх. Лем. 487. ум. юдин. Вх. Лем. 487.  Словник української мови Грінченка