клас
Поняття «суспільний клас» описує систему поділу суспільства. Можна визначити три шари, або «рівні» суспільного життя: 1) рівень, що його можна назвати економічною структурою, складається з усталених відносин у сфері виробництва та обміну товарами і послугами – суспільних відносин, які є взаємопов’язаними і зовнішніми у відношенні до особистих прагнень і які окреслюють «порожні» позиції, що їх вони і заповнюють; 2) міжособистісний, або значущий, рівень суспільної свідомості, «світ ізсередини» наявного досвіду, що визначає, яким чином індивідууми ставляться до себе і до інших; 3) діяльнісний рівень – рівень колективної та індивідуальної діяльності в різноманітних сферах життя, що відбивається на поведінці індивідуумів як приватних осіб, споживачів, трудівників, громадян, на стилі їхнього життя і поведінці на виборах, на типах виробництва і формах політичної організації. Коротше кажучи, можна стверджувати, що в даному суспільстві класи існують настільки, наскільки чітко окреслено в них лінії розмежування між цими трьома рівнями суспільного життя: якщо визначені економічними реаліями підвалини добре узгоджуються з життєвим досвідом людей та їхньою свідомістю і це отримує виразний прояв у їх поведінці в ролі споживачів, трудівників і громадян – у тому, яким життям вони живуть, у які організації вступають, які партії підтримують і т. п. З огляду на це варто вдатися до такого мисленого експерименту. Уявіть собі суспільство, у якому таких ліній розмежування не проведено. Діяльність людей і ринкові відносини не отримують, сказати б, абсолютно ніякого прояву в їхній самосвідомості або в усвідомленні ними свого суспільного життя (яке визначається зовсім в інший спосіб – через систему споріднення чи, можливо, й релігію) і не мають жодного відношення до їхніх індивідуальних учинків або колективних дій, які здаються майже непередбачуваними, якщо спиратися на щось інше. Чи можна сказати, що в такому суспільстві насправді існують класи? Усі класові теорії можна ввести в континуум, на крайніх полюсах якого розмістяться відповідно класичні позиції Маркса та Вебера. З погляду першого змальована нами картина є надто безбарвною і завузькою. Існують не лише лінії розмежування між цими доволі вузькими рівнями; вони не мають певного спрямування, а рушійна сила виходить з економічної структури і, проходячи крізь свідомість, спонукає до діяльності. Отож «два великих класи протистоять один одному – буржуазія і пролетаріат» («Маніфест Комуністичної партії», ‹ 1), що визначаються виробничими відносинами і поступово зміцнюються при капіталізмі, всотують у себе інші класи, розвивають свою класову свідомість, засновують свої виробничі і політичні організації та відповідно вступають у класову боротьбу, яка закінчиться крахом самого капіталізму. Однак саме ця картина є завузькою і надто безбарвною. Бачення кожного рівня є занадто обмеженим: на першому рівні увага зосереджується на виробничих відносинах (точніше, на власності на засоби виробництва); на другому – на світі праці і політики; на третьому – на виробничій і політичній діяльності. Натомість Веберова картина написана широкими мазками. Зв’язки між рівнями є довільними і рушійні сили можуть діяти в різних напрямках: від економічних основ до свідомості і діяльності, а іноді від визначеного становища та релігійних вірувань до економічної структури (стаючи фундаментом для забезпечення економічних переваг) або до політичних організацій. Понад те, у зв’язку з цим не існує загальної історії наскрізного розвитку від класової структури через класову свідомість до класової діяльності, як не існує й основоположної теорії «класових інтересів», здатної пояснити такий розвиток: історичні можливості є набагато ширшими і більш довільними. Бачення кожного рівня теж є набагато ширшим: на структурному рівні охоплено не тільки виробничі відносини, але і сферу «обігу грошей» та «ринкові позиції» (Вебер, як і Маркс, думав, що основою всіх класових відносин є факт володіння чи неволодіння майном); на рівнях свідомості і діяльності охоплено етнічну належність, релігію, статус тощо, сфери споживання і розподілу, а також царину праці й політики. Найбільш плідним є те, що теоретичні погляди частково залежать від одного критерію, на основі якого ту чи іншу теорію вважають гарною. Теорія Маркса з легкістю перемогла, оскільки її розцінили як послідовну, хоч і доволі ризиковану теоретичну схему, і вирішили, що в тому разі, якщо вона виявиться справедливою, то матиме нездоланну силу як пояснення і передбачення. Теорія Вебера, яку вважають основоположною для дослідження сучасних суспільств, є набагато менш ризикованою, оскільки залишає більше можливостей для встановлення зв’язків і для розвитку, тож вона й отримала перевагу завдяки своїй описовій адекватності. Сучасна класова теорія і досі описує той чи інший полюс або ж намагається звести їх воєдино; неомарксисти шукають пояснення у «відносній автономії» свідомості та політики, а неовеберіанці – в засадничих принципах, які можуть пояснити розмаїття форм підлеглості і нерівності. Стрижнем класових відношень марксисти вважають експлуатацію (отримання хазяями додаткової вартості від праці своїх підлеглих), а веберіанці – владу (обмеження доступу до джерел ресурсів і можливостей за допомогою встановлення «соціальних перегородок»). Для обох теорій класові відносини є асиметричними й антагоністичними, вони засновуються на протилежних інтересах, тут хтось перемагає, а хтось програє. Історично значущими були й інші, більш гармонійні теорії класів починаючи від Адама Сміта і закінчуючи останніми американськими функціональними теоріями стратифікації. Однак і ці теорії сьогодні не є панівними. Неомарксисти сперечаються з приводу того, де пролягають межі класу, що робити із «середнім» класом, а віднедавна і з приводу необхідності розроблення більш загальної концепції експлуатації і виведення різних класових систем з концепції експлуатації відповідно до існуючих різних форм власності на засоби виробництва. Неовеберіанці визначають клас (на третьому рівні) на основі видів колективної діяльності і намагаються показати, яким чином право на використання виробничих ресурсів, виборча система, членство в партіях, погодинна платня тощо можуть ставати відправним пунктом для встановлення соціальних перегородок у процесі боротьбі за отримання переваг у системі розподілу. Але в усіх цих суперечках і досі домінує вісь Маркс–Вебер.
Енциклопедія політичної думки