гівнюк

А, ч., вульг. Негативна характеристика чоловіка, хлопця, неприємного, здатного на підлість, вайлуватого. У підворіттях, на лавках, у старих похилих альтанках сидять вузьколобі гівнюки і нагадують про себе реготом і вогниками сигарет (А. Дністровий).

Значення в інших словниках

1. гівнюк — гівню́к (гімню́к) лайл. 1. підла, непорядна людина; негідник (м, ср, ст)|| = креатура 2. ірон. нечемна дитина чи підліток (Лучук) (м, ср, ст)||гівно мале, гунцвот (гунцвуд, ґунцвуд), драб, драбуга, дрань, паце (паця), смардюх (смердюх)  Лексикон львівський: поважно і на жарт