потухлий

А, -е.

1. Похмурий, сумний. Але його присутність вносить певну розвагу в це царство маразмів, яким є літературна студія з серйозними типошами у великих, як ілюмінатори, окулярах, і потухлими, повільними мантелепами з українського філфаку (А. Дністровий).

2. Виснажений, безсилий. Що ви хочете від мене: не бачите, що я зовсім потухла?

3. П'яний. Потухлий в дошку.

Значення в інших словниках

1. потухлий — поту́хлий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. потухлий — -а, -е. 1》 Дієприкм. акт. мин. ч. до потухнути I. 2》 у знач. прикм. Тьмяний, невиразний (про очі, погляд).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. потухлий — ПОТУ́ХЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. до поту́хнути¹. В кухні на столі стояв потухлий уже самовар (А. Головко); Льотчик викинув за вікно зовсім потухлу сигарету (Іван Ле). 2. у знач. прикм. Тьмяний, невиразний (про очі, погляд).  Словник української мови у 20 томах
4. потухлий — (-ого) мол. 1. П'яний. 2. Стомлений.  Словник жарґонної лексики української мови
5. потухлий — ТЬМЯ́НИЙ (про очі, погляд тощо — невиразний), ОЛОВ'Я́НИЙ, ТУМА́ННИЙ, ПРИТУМА́НЕНИЙ, МУТНИ́Й розм., ТЬМА́ВИЙ розм.; ПОТЬМА́РЕНИЙ, ПОТУ́ХЛИЙ, ПОЖУ́ХЛИЙ (який став невиразним). З тьмяних очей наче зійшла полуда, вони прояснилися і засвітились думкою (І.  Словник синонімів української мови
6. потухлий — ПОТУ́ХЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до поту́хнути¹. В кухні на столі стояв потухлий уже самовар (Головко, II, 1957, 61); Льотчик викинув за вікно зовсім потухлу сигарету (Ле, Клен. лист, 1960, 257). 2. у знач. прикм.  Словник української мови в 11 томах