буря
БУ́РЯ, і, ж.
1. Навальний вітер з дощем, грозою, а взимку — з снігом.
Заревіла престрашенна буря, шумить під небесами (Кв.-Осн., II, 1956,413);
В темний. вечір сиджу я в хатині. Буря грає на Чорному морі (Л. Укр., І, 1951, 67);
Минулася буря — і сонце засяло, Веселка всміхнулась в ясних небесах (Рильський, І, 1960, 86);
*Образно. Воєнна буря закрутила. Латинське серце замутила, Завзятість всякого бере (Котл., I, 1952, 192);
*У порівн. І в тітки й у небожа піднялись бурею шляхетська гордість (Н.-Лев., II, 1956, 71).
2. перен. Глибоке хвилювання.
Ти не знаєш, яка в душі моїй буря, Маріє!.. (Сос., II, 1958, 141).
3. чого, перен. Дуже сильно, бурхливе виявлення почуттів.
Буря оплесків розірвала тишу (Вл., Аргон. Всесв., 1947, 14);
— Друзі! Одне це слово, одне це — перекладене дівчиною — звертання викликало серед румунів бурю радості (Гончар, III, 1959, 129).
Словник української мови (СУМ-11)