ввалювати

ВВА́ЛЮВАТИ (УВА́ЛЮВАТИ), юю, юєш, недок., ВВАЛИ́ТИ (УВАЛИ́ТИ), ввалю́, вва́лиш, док.

1. перех. Вкидати якийсь важкий предмет у що-небудь.

Ось уже ввалили величезний ботюк у корито. Біле, з кори обдерте, смолисте, дерево блискотить до сонця (Фр., І, 1955, 368).

2. неперех., розм. Те саме, що вва́люватися 3.

Він увалив у хату, гаразд не обтрусивши снігу (Л. Янов., І, 1959, 254);

Ціла зграя людей увалила в сіни, брязкаючи шаблями, цокаючи шпорами (Мирний, І, 1954, 320);

Відчинилися двері і цілим веселим юрмищем, разом з постояльцями, ввалила до хати й малеча — своя і сусідська (Гончар, II, 1959, 412).

Значення в інших словниках

1. ввалювати — вва́лювати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. ввалювати — (увалювати), -юю, -юєш, недок., ввалити (увалити), ввалю, ввалиш, вваляти (уваляти), -яю, -яєш, док. 1》 перех.Вкидати якийсь важкий предмет у що-небудь. 2》 неперех., розм. Те саме, що ввалюватися 3).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. ввалювати — ВВА́ЛЮВАТИ (УВА́ЛЮВАТИ), юю, юєш, недок., ВВАЛИ́ТИ (УВАЛИ́ТИ), ввалю́, вва́лиш, док. 1. що. Вкидати якийсь важкий предмет у що-небудь. Ось уже ввалили величезний ботюк [колоду] у корито. Біле, з кори обдерте, смолисте, дерево блискотить до сонця (І.  Словник української мови у 20 томах
4. ввалювати — ВХО́ДИТИ (УХО́ДИТИ), ВВІХО́ДИТИ (УВІХО́ДИТИ) (ідучи, проникати в межі чого-небудь), ЗАХО́ДИТИ, ВСТУПА́ТИ (УСТУПА́ТИ), ПЕРЕСТУПА́ТИ ПОРІ́Г, СТУПА́ТИ розм., ЗАСТУПА́ТИ розм.  Словник синонімів української мови