вгрузати
ВГРУЗА́ТИ (УГРУЗА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВГРУ́ЗНУТИ (УГРУ́ЗНУТИ) і ВГРУ́ЗТИ (УГРУ́ЗТИ), зну, знеш; мин. ч. вгруз, ла, ло; док.
1. Рухаючись по чомусь або стоячи на чому-небудь в’язкому, м’якому і т. ін., заглиблюватися в нього, застрягати в ньому.
Коні.. помчали, як навіжені, вгрузаючи і в ту ж мить вихоплюючись із багна (Досв., Вибр., 1959, 64);
Він [червонарм] стояв, зіпершись на гвинтівку, ноги його вгрузали глибше й глибше, східний вітер гнав воду гнилого моря просто на нього (Ю. Янов., І, 1954, 9);
І кожен угрузав в снігу, — як грузли й ми (Тич., II, 1957, 149);
Сахно.. мало не по коліна вгрузла у мулке днище озера (Смолич, І, 1958, 99);
// Встромлюватися, проникати в щось унаслідок удару, різкого руху і т. ін.
Очевидно, залізний гак глибоко вгруз в його [кита] тіло і зробив криваву рану (Трубл., І, 1955, 184);
— Пішов у поле, взяв кістяк Та як пошпурив геть від себе! Один кінець угруз в рівчак, А другий — вперся аж у небо… (Нех., Казки.., 1958, 16);
// Заглиблюватися в що-небудь м’яке, пружне.
Очі її вже заплющились, голова вгрузла в подушку (Коз., Сальвія, 1959, 107);
Господар дому, вгрузши в глибоке масивне крісло,.. увесь час мовчки спостерігав суперечку (Цюпа, Назустріч.., 1958, 96);
// Осідати (про будівлю).
Як постарів, як вгруз у землю цей рідний дім! (Кучер, Чорноморці, 1956, 72).
2. Опускатися під якоюсь вагою; вгинатися, вдавлюватися.
Словник української мови (СУМ-11)