видряпуватися
ВИДРЯ́ПУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ВИ́ДРЯПАТИСЯ, аюся, аєшся, док.
1. Вилазити на що-небудь звідкись, чіпляючись за щось.
Через шанці [Марійка] скакала, мов серна, а де не могла перескочити, видряпувалася руками й ногами (Коб., II, 1956, 186);
Вона сказала моїй матері, що я навчив Юрчика видряпуватись високо на дерева (Сміл., Сашко, 1957, 17);
Їжак силкується видряпатись на пеньок (Коп., Як вони.., 1961, 40);
// Іти нагору, підніматися з труднощами.
Стрункий і досвідчений гуцульський кінь швидко видряпувався на скелі (Сміл., Пов. і опов., 1949, 143);
Стараючись ступати так, щоб не тріщало сухе ломаччя, боячись і дихнути, Іванко видряпався щасливо на гору (Гжицький, Опришки, 1962, 85).
2. перен., розм. Виходити із скрутного становища, важкого стану.
Усе ж дехто з підліщан усякими правдами й неправдами видряпувавсь із злиднів (Крот., Сини.., 1948, 14);
Було б мені дуже соромно, що аж тепер одповідаю на Ваш.. лист — коли б не стала мені до помочі тяжка хвороба, з якої ледве видряпався (Коцюб., III, 1956, 312).
3. тільки недок. Пас. до видря́пувати.
Словник української мови (СУМ-11)