вихилятися
ВИХИЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ВИ́ХИЛИТИСЯ, люся, лишся, док.
1. Висуватися з чого-небудь або звідкись, з’являтися, показуватися назовні.
Сам [Мемет] вихилявсь у двері, щоб одітхнути вогким холодком (Коцюб., І, 1955, 389);
— Що там таке? — запитав він.., вихилившись через вікно (Кобр., Вибр., 1954, 208);
За чорною книжковою полицею щось грюкнуло, і з-за неї вихилилася мала постать короткозорого Шибая (Ірчан, II, 1958, 46).
2. тільки недок. Згинатися в різні боки; звиватися.
Не біжить [Галочка], а, мов рибонька, прудко пливе і рученятами не мота, а тільки вихиляється, мов той молоденький ясенок (Кв.-Осн., II, 1956, 321);
Пішли навприсядки, напідскоки, вихиляються, руками вимахують — усі разом, як одно (Вас., І, 1959, 304);
Коли я розповідаю щось, то обов’язково розмахую руками, вихиляюся всім тілом (Сміл., Сашко, 1957, 7).
3. діал. Вигинатися.
А чого, коню, вихиляєшся? Чи я важко на тобі сидю? (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-11)