влучання

ВЛУЧА́ННЯ, я, с. Дія за знач. влуча́ти 1.

Коли [Орлюк] оглянувся, кілька ворожих танків уже горіло, а один, найближчий до нього, злетів у повітря від прямого влучання (Довж., І, 1958, 286).

Значення в інших словниках

1. влучання — влуча́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. влучання — (улучання), -я, с. Дія за знач. влучати 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. влучання — ВЛУЧА́ННЯ (УЛУЧА́ННЯ), я, с. Дія за знач. влуча́ти 1. Тільки й порушують iнколи тишу цих неоглядних просторiв вибухи страшенної сили, бо все тут призначене для ударiв, для влучань, для попадання в цiль (О. Гончар); Строфіїв син Скамандрій ..  Словник української мови у 20 томах