вростати
ВРОСТА́ТИ¹ (УРОСТА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВРОСТИ́ (УРОСТИ́), ту́, те́ш, док.
1. Рости в глиб чого-небудь.
Хміль, березка чіплялись за його [бузку] тонкі гілки, лізли угору, спускалися униз, уростали у землю і знову піднімалися вгору (Мирний, IV, 1955, 16);
На крутих схилах п’ялися вгору берізки, міцно вростали в глиняний грунт розлогі дубки (Десняк, Десну.., 1949, 386);
На тому стирчаку ще десь узялись ялини; вони вросли в зазубні і стирчать голі, без гілля (Н.-Лев., II, 1956, 415);
*У порівн. Саїд Алі стояв, немов уріс у землю (Ле, Міжгір’я, 1953, 16).
2. перен. Органічно входити в кого-, що-небудь.
Я розглядаю ніжну лінію шиї, м’який виріз на грудях.. Знаю, що пальці у рукавичках — як пелюстки, троянди. Все воно укладається в мене, вростає, наче роками я його бачив і милував (Коцюб., II, 1955, 419);
Аня стримано зітхнула.. Слова старої матері вростали в її свідомість швидко і чіпко (Ряб., Жайворонки, 1957, 171);
Кожний великий поет тому великий, що коріння його страждань і блаженства глибоко вросли в грунт суспільності й історії (Мал., Думки.., 1959, 21).
3. перен. Заглиблюватися в землю, у сніг; осідати.
Перед ними [палацами] безсило горбився і вростав у землю грибом старовинний замок (Тулуб, Людолови, І, 1957, 6);
З підвітряного боку негайно ж виростали замети снігу, і машини щільно вростали в ті замети (Ле, Право.., 1957, 250);
Над самою водою висіла тут величезна скала [скеля], немов хата, вся вросла в кам’яну кручу (Фр., III, 1950, 10);
*Образно. Сестра — то була мала , а то, од братового добра, аж у землю вросла (Номис, 1864, № 9404).
ВРОСТА́ТИ² див. уроста́ти¹.
Словник української мови (СУМ-11)