відступатися
ВІДСТУПА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВІДСТУПИ́ТИСЯ, уплю́ся, у́пишся; мн. відсту́пляться; док.
1. рідко. Те саме, що відступа́ти 1.
Нечипір і здумав утекти від них; та й став відступатись крадькома, та усе до дверей ближче (Кв.-Осн., II, 1956, 107);
Зої стає чомусь ніяково, і вона поспішно відступається між люди (Гончар, Дорога.., 1953, 6);
Ніби відчувши якусь незручність, Василина одступилась від лежанки (Коп., Вибр., 1953, 232).
2. від чого. Те саме, що відмовля́тися 3.
Знала [Стеха] натуру свого старого, що коли що надумав, то.. хоч лайся, а вже він від свого не відступиться (Кв.-Осн., II, 1956, 128);
Молокан пішов напролом, і кондуктор відступився від свого наміру не впускати цього пасажира у вагон (Ле, Міжгір’я, 1953, 408);
// Переставати дотримуватися чого-небудь (обіцянок, поглядів, переконань тощо).
— А я, як сказала, то й не одступаюсь од свого слова (Вовчок, 1, 1955, 20);
// від кого. Поривати стосунки, зв’язки з ким-небудь; цуратися, зрікатися.
— Люди од тебе одступляться, і рід твій викорениться (Стор., І, 1957, 365).
Словник української мови (СУМ-11)