відсікати

ВІДСІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДСІКТИ́, ічу́, іче́ш, док., перех.

1. Сильним і швидким ударом гострого знаряддя чи холодної зброї відділяти, відокремлювати частину від цілого.

На це скульптор відповів: "Це робиться дуже просто — я відсікаю все зайве і залишаю тільки те, що потрібно" (Деякі пит. поет. майстерн., 1956, 53);

— А мені, братчики, адіть [гляньте-но], який шмат хвоста мечем відсікли! — мовив Кабан (Фр., IV, 1950, 90);

Вигуки бриніли і згасали разом з іскрами шабельних ударів.. Свириденкові відсікли вухо (Тулуб, Людолови, І, 1957, 35);

*Образно. Хотіли поганці віднять у нас хату — та ми тую жадність одсікли рукату (Тич., II, 1947, 208).

2. Перетинати шлях, не допускаючи зв’язку між кимсь; відокремлювати когось від кого-, чого-небудь.

— Свириде, відсікай відступ контрі (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 200);

Їм [бійцям] треба буде кинутись на автоматників і відсікти їх від танків (Кучер, Чорноморці, 1956, 372).

3. мат., рідко. Те саме, що відтина́ти 3; відрізувати.

Ця точка відсікає від кожної медіани третю частину (Геом., І, 1956, 87).

Словник української мови (СУМ-11)