від’ємний

ВІД’Є́МНИЙ, а, е.

1. Поганий, негативний.

А за найбільше від’ємний бік нашого галицького життя ми уважаємо апатію до публічних справ (Фр., VI, 1951, 212);

Ніхто не знав, що вона не раз боляче переживала від’ємне, насторожене, а то й просто вороже ставлення до себе однокласників (Донч., V, 1957, 317);

— Я надто поспішаю, і це одна з перших від’ ємних прикмет (Ірчан, II. 1958, 436).

2. мат. Який є величиною, взятою із знаком мінус; менший від нуля.

Число із знаком мінус (-) називається від’ємним (Алг., І, 1956, 19).

3. фіз. Те саме, що негати́вний 4.

Ядро [атома] має позитивний заряд, чисельно рівний від’ємному нарядові всіх електронів, які рухаються навколо ядра (Наука.., 40, 1956, 11).