від’їдати

ВІД’ЇДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІД’Ї́СТИ, ї́м, ї́си, док.

1. перех. Відгризати, з’їдати частину чого-небудь.

Розжалобивсь, як вовк над поросям: від’їв ніжки та й плаче (Номис, 1864, № 4692).

2. тільки док., перех. і неперех., розм. Закінчити їсти; наїстися.

— То беріть та їжте! — Я вже, каже, своє од’їв (Сл. Гр.).

3. перех. і неперех., рідко. З’їдати ту кількість чого-небудь, яку раніше не можна було їсти з певних причин; наїдатися досхочу.

Їж, відвідай за снідання, бо тобі поснідати не довелось (Сл. Гр.);

Тут одпили, а там од’їли (Номис, 1864, № 8325).