вітчим

ВІТЧИ́М, а, ч. Чоловік, що стає батьком дітей своєї дружини, яка має їх від попереднього одруження; нерідний батько.

Вітчими йшли, тесті-скуп’яги, Зяті і свояки-мотяги (Котл., І, 1952, 128);

Він бачив, що Любочка добре ставиться, може, навіть любить свого вітчима (Собко, Справа.., 1959, 157).

Значення в інших словниках

1. вітчим — вітчи́м іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. вітчим — -а, ч. Чоловік, що стає батьком дітей своєї дружини, яка має їх від попереднього одруження; нерідний батько.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. вітчим — ВІТЧИ́М, а, ч. Чоловік, що стає батьком дітей своєї дружини, яка має їх від попереднього шлюбу; нерідний батько. Вітчими йшли, тесті-скуп'яги, Зяті і свояки-мотяги (І.  Словник української мови у 20 томах
4. вітчим — Ві́тчи́м, -ма; -чи́ми, -мів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. вітчим — Вітчим, -ма м. Отчимъ. Лихий вітчим козаченька молодого лає. Макс. (1849). 2.  Словник української мови Грінченка