в’яло

В’Я́ЛО, рідко. Присл. до в’я́лий 2.

Він щось спитав у неї, але так в’яло і непотрібно, що коли вона навіть не одповіла, він не звернув уваги (Коцюб., II, 1955, 296);

Сидів старий і ще якісь чоловіки в темряві на лаві… і говорили стиха й в’яло (Головко, II, 1957, 168).