в’їдатися

В’ЇДА́ТИСЯ (УЇДА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., В’Ї́СТИСЯ (УЇ́СТИСЯ), в’ї́мся, в’їси́ся, док.

1. Втискатися, проникати вглиб чого-небудь.

Гостре каміння в’їдається в босі ноги, шлях безконечно довгий (Ю. Янов., IV, 1959, 128);

Обручка в’їлася в палець (Сл. Гр.);

І коли розпиляний [дуб] ліг з поворотна І в тіло уїлися зуби гаків, — На широкі груди ступила кіннота (Мал., Звенигора, 1959, 141);

// Глибоко заходити куди-небудь (про дим, пилюку тощо).

Дим валив йому з широкого носа, уїдався в вічі (Мик., II, 1957, 248);

// перен. Глибоко входити, западати в душу, серце.

[Неофіт-раб:] Звичка до розкошів уїлась їй у серце, мов іржа, без них їй тяжко… (Л. Укр., II, 1951, 227).

2. у кого, на кого, перен., розм. Чіплятися, приставати до кого-небудь.

— Уже як у кого встряне [Карпо], як уїсться, точить-точить, поки-таки наскрізь не проточить! (Мирний, II, 1954, 106);

По весні і Йосип удруге оженивсь. Та взяв люту вдову з двома дітьми; з першого дня уїлася на хлопця (Головко, I, 1957, 201).

◊ В’ї́стися (уї́стися) в печінки́ — дуже набриднути.

[Перший голос:] Вже те її пророкування уїлось нам в печінки (Л. Укр., II, 1951, 303).

Словник української мови (СУМ-11)