грязюка
ГРЯЗЮ́КА, и, ж., розм. Велика грязь (у 1 знач.).
— Окопами, ходами, по коліна в грязюці, в темряві тюпаєм — самі не знаєм куди (Вас., Незібр тв., 1941, 208);
Шумейко затих, прислухаючись до того, як чавкотіла під ногами у людей грязюка (Шиян, Баланда, 1957, 65).
◊ Зміша́ти з грязю́кою кого; Ки́нути грязю́ку на кого — несправедливо звинуватити кого-небудь у чомусь; очорнити, опорочити.
— Осокіп його з грязюкою змішав (Ткач, Плем’я.., 1961, 259);
— Не могла бачити їх.. Стільки грязюки на мене кинули (Хижняк, Невгамовна, 1961, 302).
Словник української мови (СУМ-11)