далі
ДА́ЛІ, присл.
1. Вищ. ст. до дале́ко 1, 3, 4;
// За межі .чого-небудь.
2. Після цього (того); потім.
До якого часу ми добре жили; далі зубожів мій брат (Вовчок, І, 1955, 4);
[Варка:] Як почне було Зінько читать, то я слухаю-слухаю, а далі й задрімаю (Кроп., II, 1958, 226);
// Крім того.
Він патріот.. Хто, як не він, ще за часів студентства вісім місяців висидів у в’язниці?.. Далі — хто, як не він, підтримує молоді таланти..? (Коцюб., І, 1955, 162).
3. Продовжуючи розпочате.
— Ти тут, Соломіє? — питав він і дрімав далі (Коцюб., 1,1955, 358);
— Розкіш тут і людині, і худобі, — вів далі Григорій, який найбільше з усіх близнят любив ліси (Стельмах, 1, 1962, 72);
Старий знову замовк і категорично відмовився далі говорити (Смолич, І, 1958, 50);
// Більш тривалий час; більше, довше.
Село не буде терпіти далі пакості!.. (Коцюб., І, 1955, 280).
◊ Да́лі бу́де-буде продовження.
Серед кущів.. процвітає шафран, який і посилаю тобі (Далі буде) (Коцюб., III, 1956, 137);
Да́лі [свого́] но́са не ба́чити; Не ба́чити да́лі вла́сного но́са — бути обмеженим, своєкорисливим.
— Вона, мені здається, далі свого носа не бачить. Аби їй було добре та тепло (Кучер, Трудна любов, 1960, 437);
Диви́тися не да́лі вла́сного но́са — бути обмеженим, не помічати за частковим загального.
Він дивиться не далі власного носа… (Руд., Вітер.., 1958, 260);
І так да́лі (і т. д.) — уживається після переліку і вказує, що його можна продовжити.
Починає лазити [господиня] по підлозі, замітати, підмітати, вискрібати, витирати і т. д. і т. д. (Л. Укр., V, 1956, 38);
Маємо замір зараз же скласти другий такий альманах, за ним третій і т. д. (Коцюб., III, 1956, 201);
[Не] ма́ти да́лі — (не) мати продовження.
Я занепокоєний, що не маю далі коректи (Коцюб., III, 1956, 235).
Словник української мови (СУМ-11)