дзвоник
ДЗВО́НИК¹, а, ч. Те саме, що дзвіно́к.
Чути кроки і срібний дзвін ручного дзвоника (Коч., III, 1956, 16);
*Образно. Жайворонок то підлітав вище й зникав у блакиті, то спускався й розсипав дзвоники над самою головою (Ю. Янов., II, 1954, 141).
ДЗВО́НИК² див. дзво́ники.
Словник української мови (СУМ-11)