дзвяк
ДЗВЯК¹, у, ч. Те саме, що дзвя́кання.
Було тільки сонця краєчок засвітить, уже й бряк, і дзвяк по селу, рух, стук — живий люд (Вовчок, І, 1955, 27).
ДЗВЯК², виг.
1. Звуконаслідування, що означає звук від удару (по металевих або скляних предметах).
2. Уживається як присудок за знач. дзвя́кати і дзвя́кнути.
Коні відходили й сходились знов, аж на диби ставали. Дзвяк — і схрестилися шаблі (Тич., І, 1957, 270).
Словник української мови (СУМ-11)